Найбільш поширеною вона спочатку була у м’ясному тваринництві, проте наразі все більше проникає і у молочне виробництво. При безприв’язному утриманні ВРХ утримується вільно у великих приміщеннях, а у регіонах із м’яким теплим кліматом навіть у приміщеннях напіввідкритого типу. При цьому прибирання гною зазвичай відбувається не частіше двох разів на рік, тобто тварин забезпечують глибокою незмінною підстилкою, у якості якої успішно можна використовувати солому, тирсу, підстилковий торф тощо. Важливо підсипати підстилку до худоби кожного дня і не допускати її повного промокання. У такому разі ВРХ матиме тепле та приємне місце для відпочинку, що також допоможе попередити хвороби кінцівок, особливо копит.
Норма використання підстилки на голову на добу становить не менш ніж 3 кг. При цьому слід уважно перевіряти якість соломи, не допускати до використання гнилої підстилки або забрудненої пліснявими грибками. Такі гігієнічні недоліки можуть значно погіршити загальний стан здоров’я корів та знизити надої. Особливістю такої системи є також вільний доступ худоби до грубих кормів, які скирдують безпосередньо на території ферми, або ж розміщують під навісом, та до силосу, що закладають на наземних буртах на вигульних майданчиках. Тваринам роздають корми у приміщенні тільки за несприятливих погодних умов. Для напування худоби використовують групові автопоїлки. Доїння корів відбувається у спеціально відведеному для цього місці з використанням відповідних доїльних установок. Безприв’язний метод утримання дозволяє розміщувати на тій самі площі у типових приміщеннях на 20-30% більше тварин. Також побудова у теплих регіонах приміщень для утримання ВРХ безприв’язним методом у напіввідкритих приміщеннях дозволяє за рахунок зменшення об’єму використаних будівельних матеріалів знизити витрати на будівлю у 1,5-2 разів. В областях із прохолоднішим кліматом для утримання худоби будують чотиристінні тваринницькі комплекси з виходами на кормо-вигульні майданчики.
Рекомендовано в приміщеннях, де утримується худоба, робити ущільнену ґрунтову чи навіть краще глинобитну, або асфальтову підлогу, при можливості її заглиблюють на 0,4-0,5 м. При безприв’язному утриманні великого значення набуває механізація робіт, що вимагають великих витрат праці. Перш за все це стосується організації доїльних залів із використанням сучасного доїльного обладнання, а також устаткування для транспортування та первинної обробки молока.
Кількість корів у секціях встановляється з урахуванням розмірів приміщення та їхньої продуктивності. На 130-200 голів повинно бути в середньому 8-12 доїльних місць. Загальна тривалість доїння всього стада таким чином не має перевищувати 2 год. Тривалість перебування корів у доїльному залі, залежно від продуктивності, не повинна перевищувати 10-15 хв. Зазвичай у цей час тварини отримують певну частку концентрованих кормів, що сприяє виникненню позитивного умовного рефлексу при проході до доїльної зали.
Привчати нетелів до доїння слід протягом 20-24 днів, при цьому з тваринами необхідно поводитися особливо обережно, по можливості не поспішати й дати їм час для звикання до стороннього шуму, запахів та інших тварин і людей у залі. На великих фермах для дотримання цього принципу, як правило, все поголів’я ділиться на кілька стад, що видоюються по зсунутому графіку почергово. Важливо слідкувати, щоб прохід корів до доїльної зали та від неї було організовано так, аби видоєні тварини не змішувалися з не видоєними. Кратність доїння залежить від конкретних умов господарства та особливостей породи ВРХ. Хоча триразове видоювання тварин, особливо у перші 4-5 місяців лактації є бажаним, скорочення числа доїнь за добу з трьох до двох сприяє зростанню продуктивності праці в молочному скотарстві в середньому на 20%, хоч при цьому і спостерігається значне скорочення молочної продуктивності корів.
При зміні системи утримання худоби у вже наявних тваринницьких комплексах для безприв’язного утримання використовують старі тваринницькі приміщення з відповідною їх перебудовою. В першу чергу, - звичайні просторі приміщення із внутрішню висотою не менш як 2,8м, перебудова яких є маловитратною. У деяких випадках доцільним є використання старих капітальних приміщень для пологового відділення, профілакторіїв та телятників, а для безприв’язного утримання - будівництво нових дешевших споруд.
Порівняно з прив’язним, безприв’язне утримання корів дозволяє значно скоротити витрати праці, сприяє її раціоналізації і дозволяє ефективніше використовувати засоби механізації виробництва. Безприв’язне утримання ВРХ знижує собівартість виробленої продукції, хоча при цьому витрати корму збільшуються на 5-10%, що обумовлено значними втратами енергії тварин під час руху. Для годівлі силосом на вигульному майданчику закладають наземні силосні бурти, при цьому фронт годівлі на тварину з торцевого боку становить 0,2-0,3 м на голову. Згодовування грубих кормів - сіна та соломи - зазвичай організовують під навісами, де довжина фронту годівлі встановлюється із розрахунку 0,3-0,4 м для кожної тварини. Для попередження забруднення та затоптування корму в місцях його згодовування розміщують переносні решітки-годівниці. При потребі вигульні майданчики очищують від гною, слідкують за справністю кюветів для стоку поверхневих вод, прибирають по сезону сніг. Не можна допускати накопичення на вигулах води та рідкої фракції гною, а також замерзання їх взимку. Це значно зменшить бажання тварин до руху, погіршить загальний гігієнічний стан вигулу та може викликати хвороби кінцівок і травмування. Для очистки доцільно застосовувати механічні засоби - спеціальні трактори та бульдозери зі скребком. В останні роки склалася нова прогресивна система безприв’язного утримання корів у боксах для відпочинку, які ізольовані від зони годівлі. Ця система немає недоліків, притаманних як прив’язному, так і безприв’язному утриманню, і вважається найбільш перспективною та економічно вигідною.
При безприв?язно-боксовому утриманні тварин тримають у відповідних приміщеннях із вигульними майданчиками протягом усього року. Така система дозволяє досягати найнижчих витрат праці та собівартості на одиницю отриманого молока. Завдяки ефективнішому використанню площі приміщення, облаштуванню решітчастої підлоги, що дозволяє значно економити підстилку, а також кращому проектуванню кормового столу і зменшенню втрат кормів, ця система наразі найбільш широко впроваджується у виробництво на великих молочних комплексах.
При утримані корів у боксах для відпочинку без прив’язі розміри боксів повинні бути не менші за 1-1,1х1,9-2,1 м. Для відокремлення боксів із металевих труб формують перетинки діаметром 1,5-2 дюйми і висотою 1-1,2 м. Підлогу у боксах будують із деревини, асфальту, бітумно-керамзитних плит та інших матеріалів. Для гігієнічного утримання тварин бокси застилають тирсою чи солом’яною нарізкою. На ринку існує багато виробників, що пропонують для застилання боксів гумові килимки, які добре зберігають тепло та попереджають травмування кінцівок і особливо суглобів тварин при ляганні, піднятті і під час відпочинку. Проте від підстилки повністю не відмовляються.
Для покращення видалення гною підлогу боксу піднімають на 20-25 см над рівнем підлоги всього залу та гнійного проходу. Так, завдяки оптимальному розрахунку довжини боксу корови навіть під час відпочинку не забруднюють гноєм підлоги боксу, де вони лежать. Для решітчастої підлоги обирають міцні матеріали, стійкі до дії дезінфектантів та без наявності гострих кутів й інших ділянок, здатних травмувати копита корів під час руху. Важливо обирати якомога менш слизьку підлогу, попереджаючи тим самим падіння тварин, а також заохочуючи їх до руху без перестороги. Ширина планок решітчастої підлоги повинна сягати 80-120 мм, а щілин - не більш як 30-40 мм. Це попередить застрявання копит у них з можливим травмуванням.
Для утримання тварин у приміщенні без прив’язі з них формують відповідні групи з урахуванням продуктивності та фізіологічного стану. В кожній секції розмір групи повинен варіюватися у рамках 40-50 корів. Слід якомога рідше перемішувати групи та переводити окремих тварин з однієї секції до іншої. Доцільно утримувати групи в незмінному стані хоча б 6-8 місяців протягом лактації, залежно від продуктивності корів. Перемішування груп може викликати додаткові суперечки між тваринами за місце в ієрархії стада та місце відпочинку, що негативно позначиться на молочній продуктивності. Так саме бажано утримувати корів першої лактації окремо від основного стада, якщо вони не утримувалися у ньому раніше.
У м’ясному скотарстві безприв’язне утримання дає позитивний результат у всіх погодно-кліматичних зонах. Худоба м’ясного напряму протягом усього року утримується у групових секціях без прив’язі. При цьому в одній секції, залежно від розміру господарства та його можливостей, утримується 60 і більше корів із підсисними телятами та молодняком віком до 7-8 місяців. На час отелення та у перші 15-20 днів життя новонароджених телят корів відокремлюють у певну секцію із переносними годівницями та окремими автопоїлками. В секціях для отелення і для утримання телят щоденно підстилають свіжу підстилку у великих об’ємах. Молодняк старший 7-8 місяців утримується в окремих секціях групами, які комплектуються з урахуванням віку та статі. Кастрованих бичків старше двох років утримують окремо, нетелів тримають разом із коровами для кращого звикання до умов під час подальшого використання. У теплих регіонах відгодівлю ВРХ круглий рік проводять на відкритих майданчиках із твердим покриттям під навісом. Майданчики ділять на секції по 50-60 голів у кожній із розрахунком 4,5-5 м2 на голову. Між майданчиками з секціями оздоблюють проїзд, не менш ніж 3 м у ширину, по обидва боки від якого розташовують годівниці. Це дозволяє без труднощів проводити роздачу повнораціонних кормів із використанням кормозмішувача та кормороздавача. Для напування тварин у кожній секції облаштовують групові поїлки з поплавковим приладом. У прохолодніших регіонах групи тварин із майданчиків на зиму переганяють до легких будівель, поділених перетинками на секції з двома рядками годівниць і проїздом у мінімум 2,5 м в центрі споруди. Навіть взимку тваринам забезпечують за бажанням вигул поблизу приміщення.
Обов’язковою умовою при переведенні худоби на безприв’язне утримання є достатнє забезпечення господарства підстилкою, силосом та грубими кормами. При цьому слід враховувати не лише забезпеченість певними видами кормів, а й покриття потреби високопродуктивних тварин у перетравному протеїні, високоякісному структурованому кормі з певним вмістом сирої клітковини, а також у мінеральних речовинах та вітамінах.
Перед переведенням худоби до безприв’язного утримання на вже існуючих товарних комплексах необхідно ретельно оглянути все поголів’я та провести поголівне дослідження крові на інфекційні хвороби та дегельмінтизацію. Усіх хворих та підозрілих тварин, в тому числі з ознаками корости та іншими зовнішніми паразитарними хворобами, необхідно відокремити та помістити в ізолятор до повного одужання.
При безприв’язному утриманні відповідно ускладнюється індивідуальне спостереження за кожною окремою твариною. Тож це потребує більшої уваги від персоналу, особливо під час доїння, коли на певний час з’являється змога по черзі оглянути кожну з корів. До переводу на безприв’язне утримання у дорослої ВРХ спилюють кінці рогів на 3-4 см, це є обов’язковою умовою для уникнення травмування. Зрозуміло, бажано для безприв’язного утримання з самого початку залучати комоле поголів’я, або молодняк у віці до 10 днів піддають обезрожуванню хімічним, фізичним чи термічним методами.
Велику увагу при вільному утриманні корів приділяють розчищенню копит, контролю здоров’я вимені, а також своєчасному виявленню тварин в охоті та проведенню запліднення. Тільних молочних корів своєчасно відносять до групи сухостою, і за 15-20 днів до отелення переводять до пологового відділення, де вони перебувають і після отелення іще кілька діб. При цьому майже одразу ж після випоювання молозива телята відлучаються від матерів та утримуються спочатку в індивідуальних клітках, а потім і в групах за віком до сортування їх на ремонт стада та відгодівлю. Це спрощує на великих комплексах з інтенсивним виробництвом догляд за молодняком, а також досягнення високих удоїв по стаду.
Звертаючись до досвіду європейських колег, слід зазначити, що в них при утриманні ВРХ переважним чином зустрічаються чотири системи: теплий та холодний корівники, корівник із зовнішнім кліматом, а також утримання у зовнішніх умовах. При цьому у теплому корівнику, який доцільно використовувати з прив’язним утриманням, забезпечується значна теплоізоляція тваринницьких приміщень; в холодному корівнику температура в середині приміщення лише дещо відрізняється від зовнішньої, оскільки ізоляція стін практично відсутня, що дозволяє його успішно застосовувати при безприв’язному утриманні; корівник зовнішнього клімату надає тваринам мінімальний захист від негоди, наприклад, у місцях для відпочинку під дахом чи у невеличких критих приміщеннях, де тварини ховаються від дощу, снігу та сильної спеки; при зовнішньому утриманні будують лише невеличкі хатинки для телят, які за потребою можна переставляти.
Так, в останніх трьох варіантах створюються здорові та кліматично найбільш підходящі системи утримання для великої рогатої худоби. Зрозуміло, що передумовами для цього є гарантовані сухі місця для відпочинку тварин, достатня кількість високоякісних кормів, надійний захист від негоди, а також загальне здоров’я стада.
Системи утримання класифікують за схемою: прив’язне утримання, яке значно обмежує можливості руху тварин і зустрічається вже доволі рідко; корівник із безприв’язним утриманням без розділення приміщення на окремі функціональні відділення; корівник із безприв’язним утриманням з розділення приміщення на окремі функціональні відділення; корівник з безприв’язним утриманням на глибокій підстилці; корівник з продавлюванням гною через решітчасту підлогу, з підстилкою на частковій щільній площі підлоги для відпочинку тварин; а також корівник з безприв’язним боксовим утриманням. Варто зауважити, що на більшості підприємств все частіше зустрічається саме остання система з забезпеченням тварин місцями для відпочинку в індивідуальних боксах, яка сама по собі є відносно маловитратною та забезпечує найефективніше використання засобів виробництва поряд із урахування природних потреб ВРХ у русі, підтриманням високого рівня здоров’я та продуктивності тварин, а також гігієни приміщень. Отже, вибір найбільш підходящої системи утримання худоби завжди залишається індивідуальним рішенням, але при його прийнятті варто знати, в якому напрямі розвивається тваринництво у світі, і які саме переваги й недоліки слід очікувати в результаті впровадження тієї чи іншої системи в умовах кожного окремого господарства.
