Кожен елемент мінерального живлення відіграє специфічну роль у рості і розвитку рослин ячменю. Повноцінне живлення їх азотом забезпечує нормальний хід біохімічних процесів, які безпосередньо впливають на ріст, розвиток рослин і пов’язані з ним урожай. Внесення його в надмірній кількості призводить до зменшення розмірів насіння та його натури, погіршує вирівняність фракцій, а також знижує енергію проростання і схожість, спричиняють ламкість стебел і колоса, сприяють інтенсивному ураженню рослин кореневими гнилями, борошнистою росою, карликовою іржею, гельмінтоспоріозами та іншими плямистостями.
Нестача фосфору затримує ріст коріння, негативно впливає на продуктивність колоса, послаблює стійкість до хвороб. Відомо, що ячмінь поглинає фосфор у початковий період розвитку. Оптимальне фосфорне живлення сприяє добрій перезимівлі озимого ячменю за рахунок кращого синтезу вуглеводів. Насіння, вирощене за умов достатнього живлення фосфором, має вищу енергію проростання.
Калій відіграє важливу роль у фізіологічних і біохімічних процесах, сприяє переміщенню продуктів асиміляції, регулює водний та азотний обмін, підвищує міцність тканин і стійкість до вилягання , прискорює налив зерна. Достатня забезпеченість рослин калієм особливо необхідна під час вирощування пивоварного ячменю, оскільки цей елемент не тільки підвищує урожайність, але й одночасно покращує пивоварні якості: збільшує масу 1000 зерен, вміст крохмалю, екстрактивність. Калій підвищує зимо- та морозостійкість, сприяє росту кореневої системи, покращує кущення. Застосування фосфорних і калійних добрив підвищує стійкість ячменю озимого до зеленоочки, борошнистої роси, іржастих захворювань і плямистостей.
Норми внесення мінеральних добрив під ячмінь озимий розраховують балансовим методом, виходячи з агрохімічної характеристики ґрунту та запланованого врожаю. На підзолистих, сірих опідзолених ґрунтах, чорноземах опідзолених ефективніше повне удобрення, на чорноземах звичайних, типових — фосфорне та фосфорне-калійне, на каштанових ґрунтах — азотно-фосфорне.
Вирощування ячменю на кормові і пивоварні цілі вимагає різного підходу до удобрення азотом. Кормовий ячмінь за вирощування за інтенсивною технологією удобрюють так, щоб досягти максимуму врожайності і вмісту протеїну. В умовах достатнього зволоження, крім передпосівного внесення (N30), можна посіви ще двічі підживити. Перше підживлення (N30) у фазі кущення забезпечує приріст протеїну і збільшує кількість зерен у колосі. Друге (N30) у фазі колосіння сприяє приросту лізину і росту маси 1000 зерен. Загальну дозу азоту можна збільшити понад 90 кг/га д.р. і довести її до N100-190. Такі високі норми можна застосовувати тільки в тому випадку, якщо забезпечується значний приріст зерна, що окупить вартість добрив і принесе прибуток.
У разі вирощування пивоварного ячменю слід збільшувати кількість фосфорно-калійних добрив і зменшувати кількість азотних. Під впливом азотних добрив у зерні збільшується вміст білка і зменшується вміст крохмалю, що призводить до погіршення його пивоварної якості. Однією із вимог до пивоварного ячменю є знижений вміст білка (9-11,5 %) і високий вміст крохмалю — не менше 63-65 %. Співвідношення N:Р:К має бути рівновеликим, допускається перевага фосфору і калію. Першочерговою вимогою під час удобрення пивоварного ячменю є рівномірність його внесення.
Рослини забезпечені збалансованими дозами азоту, фосфору і калію добре розвиваються з осені, краще перезимовують. Це сприяє загартуванню рослин до несприятливих погодних умов, підвищує стійкість рослин до хвороб. Для підвищення урожайності ячменю озимого, проводять припосівне внесення гранульованого суперфосфату в рядки (30-50 кг/га).
Слід зазначити, що на добре заправлених органічними і мінеральними добривами полях ячмінь озимий слабше пошкоджується гессенською і шведською мухами, менше гине рослин в разі пошкодження головного стебла.
У зв’язку зі створенням сортів інтенсивного типу та впровадженням ресурсоощадних технологій спостерігається тенденція до зменшених норм висіву ячменю озимого. Оптимальна норма його висіву на родючих і добре забезпечених вологою ґрунтах дорівнює 3,0-3,5 млн шт. сх. насінин/га. У разі запізнення із сівбою та задовільних умовах вирощування норм висіву збільшують до 4,0-4,5 млн шт. сх. насінин/га, що забезпечує формування 650-700 продуктивних стебел на 1 м², при цьому зникає небезпека вилягання рослин, знижується їх ураження кореневими гнилями, борошнистою росою, плямистостями.
Норма висіву в конкретних умовах уточнюється залежно від погодних умов, рівня культури землеробства, попередника, строків сівби, сорту тощо. Норми висіву і густота рослин значною мірою формують мікроклімат агроценозу і суттєво впливають на розвиток хвороб. В умовах загущених посівів озимого ячменю створюються сприятливі умови для розвитку кореневих гнилей, борошнистої роси, карликової та бурої іржі; зрідженні посіви сприяють інтенсивному ураженню рослин септоріозом.
Озимий ячмінь дуже чутливий до строків сівби. За ранніх строків його сівби рослини восени переростають. В умовах теплої осені до часу припинення осінньої вегетації рослини можуть досягти фази виходу в трубку, що набагато знижує його зимостійкість та призводить до вимерзання. Запізнення із сівбою дає слаборозвинені посіви, які розвиваються у гірших гідротермічних умовах.
Оптимальні строки сівби ячменю озимого настають у другій половині або в кінці оптимальних строків сівби пшениці озимої. Строки сівби установлені для кожного регіону країни (в період третя декада вересня-перша декада жовтня) з урахуванням біологічних особливостей сортів, що важливо для підвищення стійкості рослин проти хвороб. Ячмінь озимий, висіяний в оптимальні строки, формує на кожній рослині не більше 4-5 пагонів. Занадто ранніх строків сівби рослини сильно пошкоджуються гессенською і шведськими мухами, зеленоочкою, інтенсивно уражуються восени борошнистою росою, плямистостями, вірусом жовтої карликовості, навесні — сніговою плісенню, іржастими хворобами, борошнистою росою. Сівба в пізні строки сприяє інтенсивному розвитку на рослинах кореневих гнилей, пліснявінню насіння в ґрунті.
Глибина загортання насіння має велике значення для отримання дружніх і вирівняних сходів ячменю озимого. В районах достатнього зволоження ґрунту, оптимальна глибина загортання насіння становить 2-4 см, на важких глинистих ґрунтах — 3-4 см, на легких ґрунтах та в умовах посушливої весни — 5-6 см. Більш глибоке загортання насіння сприяє ураженню насіння і проростків пліснявінням, кореневими гнилями, сажковими хворобами.
Після сівби сходи ячменю озимого, залежно від погодних умов осені, з’являються на 7-9 день. Після сходів через 13-15 днів розпочинається кущення рослин, тривалість якого в осінній період вегетації становить біля 30-35 днів.
Захист озимого ячменю від хвороб (жовта, карликова іржі, борошниста роса, сітчаста плямистість, септоріоз), збудники яких зимують на живих рослинах та легко переносяться повітряними течіями на значні відстані, ефективними профілактичними заходами є вирощування стійких сортів, дотримання просторової ізоляції, своєчасне знищення падалиці. Для стримування поширення аерогенної інфекції збудників хвороб і отримання здорового посівного матеріалу слід дотримуватися просторової ізоляції між насіннєвими ділянками і товарними посівами ячменю озимого і ярого.
Проти вірусних хвороб ефективними заходами є своєчасне проведення обприскування посівів інсектицидами проти сисних комах-переносників вірусної інфекції, знищення падалиці та злакових бур’янах-резерваторах вірусної інфекції.
Іван МАРКОВ, канд. біолог. наук, професор НуБіП України
