У природних умовах впродовж вегетаційного періоду ґрунти перебувають у стані змінного зволоження і висихання. На основі спеціально виконаних лабораторних досліджень для з’ясування впливу зміни клімату на уміст рухомих фосфатів і ступінь їх рухомості у ґрунті та доступність для рослин встановлено, що підвищення температури та зменшення вологості пригнічують інтенсивність руху поживних речовин за одночасного уповільнення росту кореневої системи рослин.
Одним із найважливіших показників позитивної оцінки водних властивостей ґрунтів є вологоємність. У більшості орних ґрунтів, як правило, менше половини вологи є потенційно доступною для рослин.
Ті регіони, де унаслідок неочікуваних приморозків, значних коливань денних і нічних та триваліших періодів температур, посухи або, навпаки, затяжних зливних дощів, малосніжних зим, повені, шкідників, великої ймовірності прояву пилових бур і торнадо на полях можна не отримати запрограмованого врожаю або він зовсім може загинути, вважають зонами ризикованого землеробства.
Наукова спільнота спрямовує свої знання і зусилля на зменшення ризиків хліборобів і розв’язання проблеми неврожаїв та забезпечення усіх достатньою кількістю якісних продуктів харчування. Для цього застосовують у технологіях вирощування сільськогосподарських культур комплекс науково обґрунтованих заходів: контурно-ландшафтна організація території землекористувань для поліпшення загальної культури землеробства та досягнення позитивного балансу гумусу; впровадження і дотримання науково обґрунтованих систем сівозмін, системи обробітку ґрунту та захисту рослин від хвороб, шкідників та бур’янів; застосування поживних речовин, спрямованих на підвищення ефективності і запобігання втратам; ефективне використання наявних ресурсів органічних добрив, а також меліорація земель, виведення адаптованих до конкретних умов сортів і гібридів культур, генна інженерія та ін.
У зоні ризикованого землеробства перебуває значна частина території України, зокрема Лісостепова і Степова зони, передгірні і гірські райони, де регулярно проявляються складні погодні умови.
Запровадження і дотримання елементів контурно-ландшафтної організації території землекористувань забезпечує збільшення врожайності сільськогосподарських культур на 25–30% та зростання рентабельності галузі землеробства на 5–7%. За даними учених ННЦ «Інститут землеробства НААН», Львівського НАУ переваги цього комплексу у зменшенні втрат ґрунту від ерозії до екологічно-безпечних значень (2,5–4 т/га для чорноземів), оптимізації забезпечення вологою еродованих ґрунтів на 15–18%, мінімізації втрат біогенних елементів на схилових землях. При цьому важливо удосконалювати систему удобрення сільськогосподарських культур із залученням побічної продукції рослинництва та її деструкції, сидерату, сучасних регуляторів росту рослин і антистресантів.
Тривалий посушливий період упродовж вегетації культури без застосування зрошення через дефіцит вологи може супроводжуватися ускладненнями біохімічних процесів рослинних організмів, неповним використанням поживних речовин ґрунту. Для цього необхідно застосовувати науково обґрунтовану систему управління процесами удобрення для запобігання надмірного (неефективного) використання добрив, засобів захисту рослин і втрат поживних речовин.
Іван ШУВАР, д-р с.-г. наук, професор, заслужений
діяч науки і техніки України, Львівський НАУ
