Соняшник є калієфільною культурою. На формування 1 т насіння і відповідної кількості вегетативних органів він виносить з ґрунту 40-55 кг N, 15-25 P2O5, 100-150 кг K2O. Найкраще росте на чорноземних ґрунтах з показником pH=6-7. У процесі вегетації соняшник засвоює елементи живлення нерівномірно. На початку росту він потребує їх у невеликій кількості, але засвоєння їх випереджає темпи приросту сухої речовини. Так, за перший місяць вегетації соняшник використовує 15% азоту, по 10% фосфору і калію, хоча накопичення органічної речовини за цей час не перевищує 5% максимальної величини. За наступних 1,5 міс., коли відбувається формування кошиків, і до кінця цвітіння соняшник інтенсивно споживає елементи живлення, засвоюючи 80% азоту, 70% фосфору і лише 50% калію. Решта (40%) калію надходить у рослини від фази наливання насіння до початку достигання. Засвоєний у цей час азот посилює утворення тканин, що запасають олію, а підвищений рівень живлення фосфором сприяє накопиченню її в насінні. Після завершення формування кошиків засвоєння елементів живлення соняшником зменшується. Водночас азот, що надходить у рослини у фазу наливання насіння, активізує процес утворення білків, а фосфор сприяє інтенсивнішому синтезу нуклеїнових кислот і фосфоліпідів, підвищує вміст лінолевої кислоти і водорозчинної фракції білків в олії. Калій активізує обмінні процеси в рослинах, сприяє інтенсивнішому накопиченню олії в насінні соняшнику. Соняшник дуже калієфільна культура: якщо вміст рухомих сполук калію в ґрунті низький, то рівень його врожаю перебуває у прямій залежності від норм внесення калійних добрив.
У живленні соняшнику умовно виділяють три періоди: перший - від появи сходів до формування кошика: рослини помірно засвоюють азот і калій та посилено фосфор; другий - від початку формування кошика до початку цвітіння: коли рослини посилено засвоюють усі елементи живлення; і третій - від початку цвітіння до початку наливання сім'янок і достигання: рослини знову помірно засвоюють азот і фосфор та посилено калій.
Основні елементи живлення по-різному діють на ріст, розвиток і продуктивність соняшнику. Азот у поєднанні з іншими елементами живлення посилює ріст рослин, сприяє формуванню великих рослин і їх кошиків. Проте надлишок азотного живлення підвищує вміст білка і знижує накопичення олії у насінні. Фосфор сприяє кращому розвитку кореневої системи соняшнику, закладанню репродуктивних органів з більшою кількістю квіток у кошику. За оптимального фосфорного живлення прискорюється розвиток рослин, економніше витрачається волога, більше накопичується олії в насінні. За своєю дією азотні й фосфорні добрива доповнюють одне одного. Велике значення в живленні соняшнику має також калій, який поліпшує процес фотосинтезу і вуглеводневий обмін у рослинах.
Система удобрення соняшнику складається з трьох прийомів: основного, рядкового і підживлення. Соняшник добре реагує на післядію органічних добрив, тому в сівозміні його розміщують після культур, під які вносили гній. Проте високі прирости врожаю насіння соняшнику отримують за поєднаного внесення органічних і мінеральних добрив. Залежно від умов зволоження внесення 20-30 т/га гною забезпечує приріст врожайності насіння 0,2-0,5 т/га. Орієнтовні норми мінеральних добрив становлять 45-90 кг/га азоту, фосфору і калію. Один кілограм діючої речовини мінеральних добрив окуповується 1,2-1,5 кг насіння соняшнику. Незважаючи на дуже високий винос калію з ґрунту з урожаєм соняшнику, внесення калійних добрив менш ефективне, ніж азотних і фосфорних. Це пояснюється тим, що в регіонах вирощування соняшнику ґрунти містять багато калію і коренева система рослин добре його засвоює.
Гній, фосфорні і калійні добрива вносять під зяблевий обробіток ґрунту, а азотні - під передпосівну культивацію. Ефективним є також внесення повного мінерального добрива навесні локально на глибину 12-14 см. Високі результати забезпечує рядкове внесення добрив під час сівби, зокрема, на ґрунтах з низьким вмістом рухомих сполук елементів живлення. Доза рядкового удобрення становить P15−30 у вигляді суперфосфату або N10−15P15−30 у вигляді комплексних добрив. Це підвищує врожайність насіння соняшнику на 0,2-0,3 т/га. Підживлення у районах, добре забезпечених вологою, і в роки з достатньою кількістю опадів на полях, де не вносили добрив в основне удобрення, зокрема в рядки, доцільно проводити підживлення азотом (30 кг/га), іноді за доброго вологозабезпечення з додаванням фосфору і калію (20-30 кг/га) у фазу 2-3 пар листків. Для соняшнику є також важливим рівномірний розподіл добрив по площі. Чергування слабоудобрених з надмірно удобреними смугами поля призводить до нерівномірного розвитку, зниження стійкості рослин проти захворювань, спричинених грибами, та нерівномірного достигання урожаю.
Соняшник часто висівають на одному полі через кожні 3-4 роки, що призводить до появи симптомів дефіциту мікроелементів і зниження продуктивності. Критичними фазами є 6-8 пара листків та цвітіння.
Соняшник дуже чутливий до браку бору, особливо під час посухи і на карбонатних ґрунтах. Цей елемент поліпшує стан рослин і збільшує кількість сім'янок у кошику, підвищує врожай та його якість. За нестачі бору молоді листки сильно деформуються, рослини відстають у рості, сім'янки нерівномірні, виникають проблеми з утворенням суцвіття.
Іншими важливими мікроелементами для соняшника є цинк, марганець, мідь і залізо. Досить добре потребу у мікроелементах забезпечують позакореневими підживленнями. Їх розпочинають проводити після утворення 4-5 пар листків, коли відбувається інтенсивний ріст рослин і закладаються кошики. Найкраще застосовувати мікродобрива у вигляді хелатів і поєднувати їх внесення з обробкою посівів пестицидами. Цей захід гарантовано забезпечує рослини мікроелементами у найдоступніших формах у критичний період розвитку, що стимулює коренеутворення і закладання кошика, а відповідно і підвищення продуктивності рослин.
Григорій ГОСПОДАРЕНКО, професор, завідувач кафедри агрохімії Уманського державного аграрного університету.
