Глобальний розвиток аквакультури
Розвиток аквакультури за останні кілька десятиліть став глобальним явищем, яке змінило усю продовольчу культуру виробництва та споживання морепродуктів. Також із початку 1970-х років минулого століття виробництво в цій галузі сільського господарства швидко збільшується, що дозволяє аквакультурі відігравати важливу роль у продовольчій безпеці та економічному розвитку багатьох країн світу. Аквакультура нині забезпечує більшу частину світового споживання риби, що робить її головним елементом у боротьбі з дефіцитом білка та підтриманні сталого розвитку продовольчих систем у світі.
Згідно з повідомленням FAO 2022 року, вперше в історії людської цивілізації аквакультура перевершила рибальство як основного постачальника продовольчих водних біоресурсів. Світове виробництво продуктів аквакультури останніми роками досягло безпрецедентних 130,9 млн тонн, з яких 94,4 млн тонн припадає на водні біоресурси, що становить загалом майже 51% усього загального виробництва продукції рибальства й аквакультури.
Наразі невелика кількість країн світу домінує в аквакультурі — Китай, Індонезія, Індія, В’єтнам, Бангладеш, Філіппіни, Республіка Корея, Норвегія, Єгипет і Чилі. Разом ці країни виробили понад 89,8% загального обсягу продукції аквакультури.
_____________________
Близько 89% загального виробництва водних продуктів аквакультури використовували для безпосереднього споживання людиною, що підкреслює критичну роль рибальства й аквакультури у підтриманні глобальної продовольчої безпеки
_____________________
Глобальне споживання водних продуктів аквакультури теж збільшується. Зокрема, світове річне споживання на душу населення збільшилось із 9,1 кг (1961) до 20,7 кг (2022). Близько 89% загального виробництва водних продуктів аквакультури використовували для безпосереднього споживання людиною, що підкреслює критичну роль рибальства й аквакультури у підтриманні глобальної продовольчої безпеки. Решту було призначено для непрямого або нехарчового використання, головним чином для виробництва рибного борошна та риб’ячого жиру.
Сучасний розвиток аквакультури пов’язано з упровадженням нових передових технологій і методів, таких як замкнуті системи водопостачання, генетичне поліпшення видів і використання альтернативних кормів, що дозволяє підвищити ефективність виробництва і знизити негативний вплив на навколишнє середовище. Аквакультура сприяє створенню додаткових робочих місць і покращенню умов життя в місцевих територіальних громадах, що робить її важливим чинником соціально-економічного розвитку.
Однак із розвитком і поширенням аквакультури виникають інші проблеми, такі як необхідність дотримання чинних екологічних стандартів і безпеки, профілактика захворювань і раціональне керування водними ресурсами. Важливо також, щоб розвиток цієї галузі відбувався з урахуванням принципів сталості й захисту довкілля, що забезпечить її тривале існування та позитивний вплив на глобальну продовольчу систему та навколишнє середовище, а також сприятиме збереженню біорізноманіття.
Загалом у світі отримали розвиток деякі основні напрями аквакультури, які безпосередньо пов’язано з об’єктами ведення промислу. Це передусім виробництво продукції аквакультури морської та продукції аквакультури прісноводне, а також інші види цієї економічної діяльності. Якщо окремо проаналізувати прісноводну аквакультуру, то найбільші у світі обсяги водних біоресурсів припадають на устриці, білий амур, морські водорості, тагелус, катла, срібний короп, товстоголовий короп, червоний болотний рак, короп звичайний і карась. Ці продукти аквакультури самі по собі не лише роблять значний внесок у продовольчу безпеку, а й сприяють економічному розвитку регіонів, де їх вирощують, створюючи робочі місця й підтримуючи місцеві громади. Крім того, вони відіграють важливу роль в екосистемах, допомагаючи підтримувати біорізноманіття та покращуючи якість води. Розведення таких біологічних видів водних біоресурсів також знижує тиск на дикі популяції, що є важливим кроком на шляху до сталого використання світових водних ресурсів.
Якщо проаналізувати окремі найпоширеніші об’єкти аквакультури у світі, то можна зауважити, зокрема, на морські водорості Грацилярія.
Назва Грацилярія (Gracilaria spp.) належить до групи тепловодних водоростей. У світі існують понад сто видів, деякі з яких мають важливе економічне продовольче значення. Передусім Грацилярію використовують у їжу й у приготуванні різних харчових продуктів. До цього часу види Gracilaria є основними джерелами агару, а їхня частка становить понад 60% у загальному світовому його виробництві.
Іншим не менш цікавим об’єктом аквакультури є білий амур. Це досить цінна промислова риба родини коропових, яка досягає значних розмірів. Також його розводять, зариблюючи водойми, щоб очистити воду від макрофітів (вищі водяні рослини). Тому ця риба отримала ще одну поширену назву «трав’яний короп». Батьківщина білого амура є Східна Азія, де він поширений ц середній та нижній течії річок Амур, її притоках Уссурі та Сунгарі, озера Ханка та в річках Китаю. Далекого 1953 року цю рибу було завезено в Україну, і нині вона поширена практично у всіх водоймах. Довжина білого амура сягає приблизно до 120 см, а маса — до 32 кг.
Значне поширення білого амура у світі пояснюється більшою мірою тим, що ця риба добре адаптується до умов утримання й невимоглива до харчування. Він рослиноїдний, проте мальком риба харчується мікроорганізмами. Вища водна рослинність починає входити в раціон трав’яного коропа, коли він досягає одного року. У цей час він віддає перевагу молодій і м’якій рослинності.
Останніми роками у світі зариблення водойм білим амуром набуло масового характеру для знищення водної рослинності у зарослих ставках і водоймах. Проте до цього явища потрібно ставитися обережніше, оскільки білий амур є штучно інтродукованим видом для вітчизняних внутрішніх водойм.
Тому розвиток аквакультури також вимагає розроблення та впровадження ефективної системи підтримки й регулювання для забезпечення сталого зростання цієї галузі.
Вітчизняна аквакультура та її роль в аграрному секторі
Розвиток аквакультури регулюється спеціальним законодавством. Зокрема це Закон України «Про аквакультуру», де визначено, що аквакультура (рибництво) — це спеціальна сільськогосподарська діяльність зі штучного розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг. Крім того, акліматизація об’єктів аквакультури містить діяльність із вселення гідробіонтів у водні об’єкти (їх частини), розташовані за межами їх природного ареалу, з метою збагачення та оптимізації видового складу водних біоресурсів за повної адаптації вселених гідробіонтів до нових умов існування зі створенням ними стійких популяцій, здатних до самовідтворення. Випасна аквакультура включає діяльність з екстенсивного вирощування об’єктів аквакультури шляхом вселення різновікових груп гідробіонтів, одержаних в умовах аквакультури, в рибогосподарські водні об’єкти (їх частини) для підвищення ефективності використання їх біопродукційного потенціалу.
_____________________
Генофондні колекції містять генетично репрезентативні сукупності живих риб або інших гідробіонтів, кріоконсервованих або консервованих іншими засобами генетичних матеріалів
_____________________
Відкриті умови аквакультури враховують особливі умови, за яких розведення, утримання й вирощування об’єктів аквакультури здійснюються у водному середовищі, невідокремленому від водних об’єктів (їх частин) бар’єрами, що запобігають вільному виходу об’єктів аквакультури. Генофондні колекції містять генетично репрезентативні сукупності живих риб або інших гідробіонтів, кріоконсервованих або консервованих іншими засобами генетичних матеріалів.
До гідротехнічних споруд для цілей аквакультури входять об’єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі й дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об’єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури.
Безумовно, аквакультура має значний потенціал для розвитку в державі та може відігравати значно більшу роль в аграрній економіці, ніж це є сьогодні по факту, забезпечуючи продовольчу безпеку і створюючи нову додану вартість та експортні потужності. Вітчизняний аграрний сектор має величезні водні ресурси — річки, озера і водосховища, що створює сприятливі умови для розведення різних видів риб та інших водних біоресурсів. Однак, поки що основними об’єктами аквакультури нині є традиційні короп, товстолобик, білий амур, а також раки й молюски. Водночас перспективними напрямами є вирощування осетрових і виробництво чорної ікри, а також лососевих видів риб, зокрема форелі.
Останніми роками аквакультура почала розвиватися активніше з акцентом на впровадження сучасних технологій і методів ведення сільського господарства: застосування систем водопостачання замкнутого циклу, що мінімізує негативний вплив на навколишнє середовище та підвищує ефективність виробництва. Також спостерігається підвищення інтересу до органічного виробництва та сталих практик аквакультури, що відповідає світовим тенденціям.
Однак, незважаючи на наявні можливості, вітчизняна аквакультура стикається з низкою викликів, таких як відсутність значних інвестицій, застаріла інфраструктура та необхідність удосконалення законодавства. Внаслідок цього й інших причин динаміка виробництва продукції аквакультури в аналізований період 2018–2024 рр. характеризувалася зниженням її обсягів (таблиця). Є й інші причини, що потребують окремого розгляду в наступних публікаціях.
Таблиця. Динаміка добування вітчизняних водних біоресурсів, тонн
Джерело. Держстат; к/c — дані не оприлюднюються з метою виконання вимог Закону України "Про офіційну статистику"
Аналіз даних митної статистики за три місяці 2025 року показав, що експорт усієї продукції рибної індустрії (жива риба, риба свіжа або охолоджена, риба морожена, філе рибне та інше м’ясо риб, риба сушена, солона, копчена, ракоподібні, молюски, водяні безхребетні) становив близько 2718 т на суму 10,4 млн доларів, а за весь 2024 рік її було експортовано на загальну суму 46,8 млн доларів. Водночас вітчизняний експортний потенціал розвитку аквакультури за окремими експертними оцінками може становити не менше як 1 млрд доларів на рік. Для цього є всі ресурси та природні можливості. Питання нині — тільки в науковому досконалому обґрунтуванні й інноваційно-інвестиційному фінансовому забезпеченні реалізації стратегії розвитку аквакультури як важливого сектору аграрної економіки та резервного джерела забезпечення внутрішньої та глобальної продовольчої безпеки світу. Для успішного розвитку цієї галузі важливо створювати сприятливі умови для інвесторів, розвивати наукові дослідження й підвищувати кваліфікацію працівників. Загалом аквакультура в Україні має всі шанси на подальше зростання й розвиток, що може істотно поліпшити продовольчу ситуацію в країні та підвищити її економічну стійкість.
Інновації в аквакультурі
Інновації в аквакультурі відіграють головну роль у підвищенні ефективності та стійкості виробництва в продовольчих системах. Ці інновації пов’язано як із технологією добування водних біоресурсів, так і з видами діяльності й об’єктами вирощування аквакультури.
Насамперед існують кілька форм аквакультури, які можуть бути пов’язана з інноваціями. По-перше, екстенсивна форма аквакультури. Це організаційно-технологічна форма рибогосподарської діяльності у сфері аквакультури, за якої вирощування об’єктів аквакультури здійснюється з використанням природних кормових ресурсів рибогосподарських водних об’єктів (їх частин) без застосування засобів інтенсифікації. За цієї форми можлива також органічна аквакультура.
По-друге, закриті умови аквакультури. Це певні умови, за яких розведення, утримання й вирощування об’єктів аквакультури здійснюються у водному середовищі, відокремленому від водного об’єкта (його частини) бар’єрами, що запобігають вільному виходу об’єктів аквакультури. Застосування установок замкнутого водопостачання належить до закритих умов аквакультури.
По-третє, індустріальна аквакультура. Це діяльність зі штучного розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури з використанням рибницьких і плавучих садків, рибницьких басейнів, інших технологічних пристроїв, зокрема із застосуванням установок замкнутого водопостачання.
_____________________
Найбільш розповсюдженою у вітчизняних умовах є відоміша традиційна нам ставкова аквакультура
_____________________
Також на сьогодні окремо виділяють інтенсивну форму аквакультури. Це особлива організаційно-технологічна форма рибогосподарської діяльності у сфері аквакультури, за якої вирощування об’єктів аквакультури здійснюється з ущільнених посадок з інтенсивною штучною годівлею комбікормами, збалансованими за складом відповідно до біологічних потреб конкретних гідробіонтів, та іншими кормами з високою поживністю. До засобів інтенсифікації входять технологічні процеси — штучна годівля об’єктів аквакультури, спеціальна підготовка рибогосподарських водних об’єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм з удобренням їх органічними й мінеральними речовинами з періодичним спуском води для рибогосподарських потреб, та інші контрольовані технологічні процеси, які застосовують окремо (вибірково) або комплексно.
Найбільш розповсюдженою у вітчизняних умовах є відоміша традиційна нам ставкова аквакультура. Це економічна діяльність із розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури з використанням рибницьких ставків, штучно створених водойм (руслових, балкових або одамбованих ставків), відокремлених від материнських водних об’єктів (їх частин), лиманів, обводнених торфових кар’єрів тощо. Ставкова аквакультура має досить значний і поки що нереалізований повною мірою потенціал підвищення продуктивності.
Сьогодні одним із найперспективніших напрямів розвитку агробізнесу в аквакультурі є застосування замкнутих систем водопостачання. Їх перевагою є те, що ці системи мінімізують витрату води й зменшують кількість відходів. Сьогодні установки замкнутого водопостачання (УЗВ) активно застосовують в аквакультурі по всьому світу. Головна мета цих систем полягає в створенні штучного середовища для життя водних організмів, що дозволяє отримувати максимальний обсяг продукції за короткий час, зберігаючи високу якість товару. Важливо також, щоб такі установки ефективно використовували водні ресурси, зокрема зводили до мінімуму підживлення та використовували оборотну воду. Вирощування гідробіонтів у закритих аквакультурних фермах протягом усього року унеможливлює зимівлю, що сприяє інтенсифікації росту. Якість технології безпосередньо впливає на умови проживання, а отже, і на швидкість росту риби. Крім того, очищена вода дозволяє збільшити щільність посадки риби, що робить використання виробничих площ ефективнішим.
Інноваційні технології УЗВ нині дозволяють вирощувати численні види риб, ракоподібних, молюсків, водоростей, зокрема й такі, що не водяться у вітчизняних природних умовах, наприклад, осетрові види риб і тому подібні та інші водні біоресурси (рис. 1). Наприклад, у місті Гайворон Голованівського району Кіровоградської області працює унікальна ферма з вирощування осетрів із повним циклом від ікри до дорослих рибин. На цій фермі майже три роки вирощують різні види осетрових (білугу, стерлядь, бестер, сибірського осетра, калугу, севрюгу й інші підвиди). Загалом на площі близько 300 м² установлено 33 басейни, що дозволяє вирощувати майже 100 тис. мальків на рік.
Рис. Інноваційні можливості застосування технології УЗВ
в аквакультурі
Іншим важливим напрямом аквакультури є генетичне вдосконалення видів водних біоресурсів, що також стає важливим інструментом для створення стійкіших і продуктивніших сортів риб. У цих питаннях значний досвід накопичено в Інституті рибного господарства НААН, що визначає та розробляє перспективні напрями розвитку вітчизняного рибного господарства, координує та здійснює методичне керівництво науково-дослідними роботами з рибництва та рибальства на внутрішніх водоймах. Основними напрямами наукової діяльності науково-дослідного інституту є раціональне використання водних живих ресурсів внутрішніх водойм; координація роботи племінних господарств; збереження генофонду і відновлення чисельності популяцій рідкісних і зникомих видів риб; селекційно-племінна робота; біотехнології в рибництві; вивчення динаміки формування генетичної структури різнопорідних груп риб; екологія гідросистем внутрішніх водойм; профілактика, рання діагностика та лікування хвороб риб; розробка та удосконалення технологій з годівлі риб, створення та підбір рецептур кормів; супровід ведення фермерського рибництва; підготовка кваліфікованих кадрів вищої категорії.
Ще одним інноваційним інструментом розвитку аквакультури є впровадження автоматизації та цифрових технологій, таких як датчики й системи моніторингу, що допомагає оптимізувати умови вирощування та ефективно керувати процесами в режимі реального часу. Розробка мобільних цифрових систем для керування аквакультурою робить вирощування водних біоресурсів доступнішим для корегування на різних технологічних етапах робіт і зручним для фермерів. Також важливо сприяти дослідженням і співпраці між науковцями та рибогосподарськими підприємствами для впровадження нових технологій. Таким чином, інновації в аквакультурі відкривають нові горизонти для сталого розвитку цієї галузі та сприяють підвищенню продовольчої безпеки. Останніми роками також активно досліджують можливості застосування штучного інтелекту для прогнозування й керування виробничими процесами в аквакультурі.
Загалом упровадження стійких практик, таких як аквапоніка, дозволяє створювати закриті екосистеми, що мінімізують вплив чинників інтенсивного ведення аквакультури на навколишнє середовище.
Аквапоніка — це інноваційна технологія, яка поєднує аквакультуру (вирощування риби) та гідропоніку (вирощування рослин без ґрунту). У цій системі риба, рослини та мікроорганізми взаємодіють у замкнутому циклі, що дозволяє ефективно використовувати ресурси та зменшувати відходи.
Юрій КЕРНАСЮК, канд. екон. наук, завідувач лабораторії
економічних досліджень та аналізу науково-інноваційного
потенціалу ІСГС НААН, експерт-дорадник
з аудиту, економіки та управління підприємством
